Vie­toj ži­bu­čių – krau­jas ir rau­dos

(Audronio Rutkausko nuotr.)

Monika ŠlekonytėŠaltinis: Etaplius.lt

---

208076

Sa­vait­raš­tį „Etap­lius“ pa­sie­kė uk­rai­nie­čio Pet­ro Po­lov­ko ei­lė­raš­tis, ad­re­suo­tas drau­gams Lie­tu­vo­je. Ei­lė­raš­tį mie­lai į lie­tu­vių kal­bą su­ti­ku­si iš­vers­ti Vio­le­ta Mar­tins­kai­tė-Va­si­lik, dir­ban­ti ver­tė­ja ver­ti­mų biu­re „Kal­bų spekt­ras“, bu­vo at­vi­ra: „Ver­kiau, kol iš­ver­čiau.. Ačiū jums už bet ko­kią pa­gal­bą Uk­rai­nos žmo­nėms.“
 

Sugrįžta gandrai,

Po sparnais šiaušias jūra...

Mielieji, ar žinot,

Koks sielvartas slegia Ukrainą?

 

Vietoj žibučių –

Kraujas ir raudos.

Ar matot danguj

Karo keliamą audrą?

 

Kalbėti nereikia,

Atsakykit kaip galit.

Savo paukščių malda

Atsiliepkite šaliai.

 

Sušukit kartu

Savo paukščių riksmu:

„Nutrauk, Dieve, karą,

Kad būtų ramu!“

 

Brangieji gandrai,

Mes liūdni, pasimetę...

O jūsų lizdai

Kaimuose išdraskyti.

 

Sakykit, gandreliai,

Ką turim daryti?

Kovokite, melskitės,

Ginkit tėvynę.

 

Mes parskrendam čia,

Čia – ir mūsų gimtinė.

Jau sparnais liečiam jūrą,

Jau visai netoli.

 

Malda duos jėgų,

Tik tikėjimu

Sielvartą

Įveikti gali.

 

Iš aukštai mums matyti,

Kaip vyrai kovoja.

Nė vienas nebijo,

Petys petin stoja.

 

Ant slenksčio pavasaris,

Pievos žydės.

Ukraina nemirs,

Mums draugystė padės.

 

Лелеки в дорозі,

Під крилами – море…

Чи знаєте, рідні,

Яке у нас горе?

 

Замість підсніжників -

Кров і сльоза.

Чи чуєте в небі? -

Іде в нас війна.

 

Хоч не говорите,

Скажіть що умієте.

Може по-своєму,

Молитися вмієте.

 

Скажіть разом в вирії:

«Кру», ще раз «кру».

Забери з України,

Боже, війну.

 

Лелеки рідненькі,

Ми сумом сповиті.

А гнізда по селах

Ваші розбиті.

 

Скажіть нам, лелеки,

Що нам робити? -

Боротись, молитись

І край боронити.

 

Ми з вами, вкраїнці, -

Кажуть лелеки.

Ще трошки летіти,

Вже не далеко.

 

Дивіться на крила -

Долаємо море.

В молитві є сила -

Здолаєте горе.

 

Вам з неба видніше,

Хлопці як б‘ються.

Ідуть всі до бою,

Не плачуть, - сміються.

 

Весна на порозі,

У лузі – калина.

Збираймося, друзі,

Не вмре Україна!

 

(Автор Петро Половко)